ТРИВОЖНА НІЧ 26 КВІТНЯ 1986 РОКУ…

Та ніч для нашого клієнта відділення організації надання адресної допомоги Федоріна Анатолія Олександровича виявилась непростою.

Він працював інспектором пожежної безпеки і його, як і сотні співвітчизників, підняли по тривозі за декілька годин після вибуху.

На той час йому виповнився 31 рік, мав кохану дружину Любу та виховував маленьку доньку. А за плечима – служба в Афганістані, війна в самих гарячих точках. Здавалося найстрашніше вже позаду, попереду тільки світле майбутнє та щасливе життя.

А тут знов чергове випробування пеклом. Тоді не думав про наслідки – адже наказ є наказ, потрібно не обговорювати, а виконувати.

Анатолій Олександрович попав в саме горнило першого полум’я, був одним із тих, хто вступив в боротьбу з грізним невидимим ворогом і ціною неймовірних зусиль приборкали вогняну стихію, що лютувала над пошкодженим енергоблоком. Він щоденно, аж до 10 червня 1986 року ніс вахту у розпеченого реактора, контролював зварювальні роботи, рятував опромінених.

Дуже непросто йому згадувати ті часи, адже він бачив, як важко було тим, хто в одну мить втратив свій дім, свою роботу, друзів, своє звичне оточення – все нажите та вистраждане.

За активну суспільну позицію, за особисту мужність та відвагу, виявлених під час виконання громадянського обов’язку Анатолій Олександрович нагороджений безліччю грамот та подяк.

Справжній подвиг має одну ціль – збереження життя своєї родини і своєї землі. Ліквідатори аварії йшли у радіаційне пекло і діяли у тих надзвичайних обставинах за велінням совісті та почуття обов’язку.

Низький їм уклін за це!