Цей день справді є святковим

Директор КУ БМР “Територіального центру надання соціальних послуг ім. Петера Новотні” Ірина Дога разом із завідувачем відділенням організації надання адресної натуральної допомоги Тетяною Гриб від імені міського голови Геннадія Дикого, вітають шановну ювілярку, Мельніченко Павліну Станіславівну із вісімдесяти п’ятиліттям

Насправді, ця історія почалась ще дуже давно…

___________________________________________

Зимового дня, на Андрія, в Узині, що на Київщині в сім’ї тракториста Станіслава Станіславовича Пеньонза та Ольги Харитонівни народилася донечка Павлінка – це сталося 13 грудня 1936 року.

Сорокові роки ХІХ століття були холодними та голодними. Розпочалась Друга світова війна. Батько пішов на фронт – був поранений, а в 1944 році прийшла похоронка про його загибель в Прибалтиці. В 1948 році Ольга Харитонівна зібравши свої пожитки разом з двома донечками Павлінкою та Євгенією (1943 р.н.) і сином Андрієм (1939 р.н.), не витримавши голоду та холоду, перебирається в село Дмитренки Богуславського району Київської області до рідної сестри Надії.

Павлінка в Дмитренках з відзнакою закінчує 4 клас школи, не здогадуючись, що це був її останній клас навчання в школі. Далі були роки тяжкої праці в наймах старшої серед дітей в сім’ї Пеньонзів.

У вісімнадцятирічному віці Павліна приїздить до рідної тітки Марфини в Білу Церкву, де влаштовується 5 лютого 1954 року до цегельного заводу, на якому вона тяжко працює довгих 10 років. За цей час фото Пеньонз Павліни Станіславівни з заводської дошки пошани переміщається в ряд кращих працівників міста Біла Церква.

Неподалік від тітки Марфини, в якої проживала Павліна, поселився її земляк з с. Медвин Богуславського району, Мельніченко Валентин. І так сталося, що 2 серпня 1962 року юна дівчина Павліна, змінила своє дівоче Пеньонз на Мельніченко, а 6 листопада 1964 року народила первістка Сергія. Для того, щоб влаштувати сина до дитячого садочка Павліна Станіславівна йде працювати до садочка №22 «Ластівка», а потім продовжує працювати в нічну зміну в садочку №4 «Снігуронька» для того, щоб в день виховувати другого сина Ігоря, який з’явився на світ 24 травня 1973 року.

Надалі трудовий шлях Павліни Станіславівни був пов’язаний з підприємством «Вторчермет», на якому вона пропрацювала прибиральницею більш, як 25 років до виходу на заслужений відпочинок.

З чоловіком, Валентином Федоровичем, вони прожили довгих тяжких і водночас щасливих 56 років. За цей час виростили, виховали, вивчили, оженили та дали дорогу в життя двом своїм соколам – Сергію та Ігорю. В цей період їхні очі вкривались слізьми радості від народження онуків Ірини, Марини, Владислава, Єгора та правнучки Анни.

Такий непростий і, водночас, гідний поваги шлях дівчини Павлінки, яка святкує своє вісімдесяти п’ятиріччя – і підіймає планку довголіття своїм «синам-соколам», як вона їх ласкаво називає.

____________________________________________

Тож від щирого серця бажаємо Павліні Станіславівні міцного здоров’я, сил та наснаги. Щоб і надалі зігрівати теплом і любов’ю близьких та рідних. Бути прикладом справжньої та сильної людини, гарної дружини, люблячої матері та найкращої бабусі. Нехай, навіть, у похмурі дні, серед найлютішої зими, у вікно зазирає промінчик сонця, тепла і надії.

Завдяки Вам, цей світ стає чистіше і добріше. Зі святом!