
Цей дощ – як душ … Цей дощ – як душ…
Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен, і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки, і ходить Смерть, єдиний тут грибник…
Ліна Костенко



– «Ми в той час з сім’єю жили в Чорнобильському районі, селі Паришів, будували плани на майбутнє, ростили сина. Працювала у Чорнобильському філіалі заводу «Генератор». Вранці 26 квітня я, як завжди, йшла на роботу. Дорогою проходила повз райвідділ міліції, де і почула вперше, що на атомній станції щось сталося. Але реальної загрози тоді ще ніхто не знав. Майже одразу в місті повністю відімкнули радіо і телефонний зв’язок
. Ніякої інформації до нас не доходило. Вже на початку травня почалась загальна евакуація населення. Нам сказали, що зможемо повернутися за 3-4 дні, тому брати з собою потрібно лише документи та гроші. Тоді ми ще не знали, що покидаємо свої домівки назавжди. Вивезли нас спочатку в м. Сквира, де підселили у квартиру, в якій жила чужа сім’я. А вже пізніше ми отримали квартиру в м. Біла Церква.






