26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.
Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.
26 квітня в стінах територіального центру пройшла година-реквієм “Чорнобиль – не забудемо ніколи!”, під час якої було вшановано пам’ять героїв хвилиною мовчання! Директор терцентру Матусевич В.В. вручила працівникам територіального центру Івановій О.Г., учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, кавалеру ордена Княгині Ольги та ордена Милосердя – подяку, Куцому М.І., ліквідатору аварії на ЧАЕС – медаль від Союз Чорнобиль та подяку.
Глядачі почули з перших вуст історії того страшного часу від Іванової Олени Георгіївни та Куцого Миколи Івановича. Запрошена гостя, ліквідатор аварії на ЧАЕС, Іванова Варвара Омелянівна, якій 85 років, і яка разом із своєю невісткою Івановою О.Г. і всією родиною були евакуйовані з міста Припять, розповіла про те, що відбувалося у перший день після аварії. Ці спогади-сповіді неможливо було слухати без сліз. Варвара Омелянівна читала авторські вірші про зламані катастрофою людські долі та про те, що життя, всупереч всьому, продовжується. Її оптимізм дарує нам надію. Ця прекрасна людина торкнулася найпотаємніших струн душі кожного з присутніх!
Василь Лясота – викладач, професор БНАУ, який у 1996-97 роках проводив науково-дослідну роботу у зоні відчуження розповів про свої враження від перебування там. Завершилася година-реквієм “Чорнобиль – не забудемо ніколи!” переглядом фільму В.П.Лясоти «Чорнобиль».
«Завтрашній день – найважливіша річ у житті. Він відвідує нас опівночі. Чудово, коли він приходить і віддається прямо в наші руки. Він сподівається, що ми хоч чомусь навчилися відучора.» (Джон Уейн). Дякуємо всім тим, хто подарував нам цей завтрашній день у далекому 1986 році і низько їм вклоняємося!